Південний Буг і Дніпро мають спільне гирло - Дніпровський (Дніпровсько-Бузький) лиман. У попередні геологічні періоди Дніпро впадав у море значно східніше, за теперішньою Кінбурнською косою, і не сполучався з Південним Бугом.
Довжина Південного Бугу - 792 км. У давнину Південний Буг називався Іпаніс, Гіпаніс.
Починається Південний Буг на Подільській височині біля с. Холодець Хмельницької області, на висоті 321 м над рівнем моря. Верхня і середня частини басейну лежать на Подільській і Придніпровській височинах, а нижня - на Причорноморській низовині.
У межах височин рельєф басейну являє собою плато, дуже посічене глибоко врізаними річковими долинами, ярами та балками. На Причорноморській низовині рельєф басейну річки плоский з численними западинами.
Лісів у басейні мало: вони займають 4 % всієї площі і представлені широколистими породами з переважанням дуба і граба. Ліси поширені у верхній і частково середній частині басейну. Далі на південь Південний Буг пересікає степові простори. Заболоченість басейну зовсім незначна: болота займають близько 1 % площі.
Місце витоку річки - це вододіл річок Збруча і Случі. Район зближення цих трьох річок являє собою один широкий волок, у якому дуже близько посходилися їх витоки.
Від витоку до с. Новий Костянтинів Південний Буг тече в осадових породах, має низькі заболочені береги. Долина його вшир сягає до 1,5 км з переважно пологими схилами. Правий берег підвищений і крутий, а поблизу селища Меджибіж досягає 30 м. Від Нового Костянтинова річка вступає в межі Українського кристалічного щита. У місцях виходу кристалічних порід долина має круті скелясті схили і ширину 1 - 2 км. Нижче Вінниці долина різко звужується до 200 - 300 м, утворюючи каньйон із суцільними гранітними берегами, що тягнуться до с. Демидівки. До гирла притоки Синиці долина річки розширюється, а нижче, до м. Первомайська, звужується до 200 - 300 м. Від Первомайська до с. Олександрівки на відтинку понад 70 км спостерігаються високі, майже всюди круті, скелясті береги, а русло - вузьке, порожисте. Висота схилів сягає 40-50 м. Біля гребеня вони здебільшого пологі, а до русла обриваються місцями 30-метровими стрімчаками. При виході на Причорноморську низовину річка потрапляє у досить розлогу долину, русло розширюється. Береги стають плоскими і ледь височіють над водою, поступово переходячи в заплаву.
Заплава річки до с. Нового Костянтинова заболочена, поросла рідким чагарником, місцями зайнята мокрими луками, а нижче села - лучна, зрідка заболочена. У нижній течії заплава пересічена рукавами, протоками, озерами. У деяких місцях заросла очеретом, дрібним чагарником.
Основні притоки Південного Бугу: Бужок, Вовк, Снивода, Рів, Соб, Савранка, Кодима, Чичиклія, Синюха, Мертвовод, Інгул.
Південний Буг був значним водним шляхом ще за старих часів. Про це згадує історик Геродот (V ст. до н. е.). Але помітний розвиток судноплавства на ньому почався лише наприкінці XVIII ст., коли почали вивозити за кордон пшеницю.
Зараз регулярне судноплавство на річці починається від м. Вознесенська (за 155 км від гирла). Використовується Південний Буг як енергетична база, для водопостачання, зрошення. На річці збудовано цілий каскад гідроелектростанцій: Сабарівську, Сутиську, Соколецьку, Ладижинську, Первомайську та ін.
У водах Південного Бугу та його приток водиться чимало риби. Хоч подекуди рибальство і має велике значення, проте у більшості районів не носить промислового характеру, за винятком пригирлової частини.
Там, де в Південний Буг впадає ліва притока Бужок, на великому кам'янистому підвищенні розташоване селище міського типу Меджибіж Хмельницької області, яке дістало свою назву від цих двох рік (Міжбужжя). Заснування Меджибожа історики відносять до другої половини IX ст. За деякими даними, його заснували в XII ст. руські князі. У Меджибожі є фортеця-замок XIV ст.
Південний Буг, крім Бужка, приймає ще чимало приток, але всі вони короткі, маловодні. Винятком є Синюха та Інгул. Слід зазначити, що ліві притоки довші від правих і басейни їх більші. Це пояснюється особливостями рельєфу, який створив такі вододільні межі.
|
Мигія туризм
